Європейський ринок біомасових брикетів і твердого біопалива входить у нову фазу зростання. За оцінкою Intel Market Research, його обсяг у 2024 році становив 7,47 млрд дол., у 2025 році може зрости до 8,14 млрд дол., а до 2032 року — до 13,28 млрд дол. Очікуваний середньорічний темп зростання — 8,8%.
Для Європи це не лише енергетична, а й сировинна історія. Біомасові брикети виробляють із пресованої органічної сировини: тирси, тріски, кори, деревних залишків, а також аграрних відходів. Саме поєднання лісових і аграрних залишків робить цей сегмент частиною ширшої біоекономіки: відходи деревообробки й сільського господарства перетворюються на комерційний енергетичний продукт.
Головний драйвер попиту — декарбонізація тепла. ЄС посилює політику переходу від викопного палива до відновлюваних джерел, а оновлена Renewable Energy Directive встановлює траєкторію зростання частки ВДЕ в опаленні та охолодженні. Єврокомісія прямо вказувала на необхідність щорічного приросту частки відновлюваної енергії в цьому секторі щонайменше на 0,8 відсоткового пункту.
Фактична статистика підтверджує цей тренд. За даними Eurostat, у 2024 році відновлювані джерела забезпечили 26,7% енергії для опалення та охолодження в ЄС — це найвищий показник з початку відповідного статистичного ряду. Біомаса залишається одним із ключових джерел відновлюваного тепла: у 2022 році пряме використання біомаси для опалення в ЄС становило близько 18% від забезпечення паливом/теплом у секторі, тоді як викопне паливо все ще займало майже 70%.
Окремий напрям зростання — централізоване теплопостачання. У країнах Північної та Центральної Європи біомаса використовується в котельнях, ТЕЦ і системах district heating як альтернатива газу, вугіллю та мазуту. Для міст і промислових споживачів брикети та пелети цікаві тим, що мають вищу енергетичну щільність, ніж сипка тріска, простіші в транспортуванні й можуть використовуватися у стандартизованих паливних ланцюгах.
Проте ринок не є безризиковим. По-перше, біомасові брикети конкурують із пелетами, які мають кращу стандартизацію, розвиненішу логістику та ширше використання в автоматизованих котлах. По-друге, сировинна база залежить від сезонності, доступності деревних і аграрних залишків та витрат на сушіння. По-третє, посилення екологічних вимог у ЄС означає, що виробникам дедалі важливіше підтверджувати сталість походження сировини та контролювати викиди під час спалювання.
Саме тут виникає важливий нюанс для деревообробної галузі. Попит на брикети зростає не сам по собі, а разом із попитом на сертифіковану, прогнозовану й локальну біомасу. У ЄС дедалі більшу роль відіграє принцип каскадного використання деревини: деревна біомаса має використовуватися там, де вона створює найвищу економічну та екологічну цінність, а енергетичне використання не повинно витісняти матеріальну переробку. Це прямо закладено в логіку оновленої європейської політики щодо біомаси.
Для України цей тренд має практичне значення. Українська деревообробка генерує значні обсяги тирси, кори, тріски та інших залишків, які можуть стати сировиною для локального тепла, комунальних котелень, промислових споживачів і потенційного експорту. Але вихід на європейський ринок біопалива потребує не лише виробництва брикетів, а й підтвердження походження сировини, стабільної якості, вологості, теплотворності та відповідності екологічним стандартам.
Водночас до ринкових прогнозів варто ставитися критично. У звіті Intel Market Research серед ключових гравців згадуються, зокрема, German Pellets, Enviva та Graanul Invest. Проте German Pellets ще у 2016 році подала заяву про неплатоспроможність, а Enviva у 2024 році проходила процедуру Chapter 11 і лише наприкінці 2024 року вийшла з банкрутства після фінансової реструктуризації. Це не скасовує загальний тренд зростання ринку, але показує, що біоенергетика — це капіталомісткий сектор із високими вимогами до контрактів, логістики та сировинної дисципліни.
Висновок FOREST BRIEF: європейський ринок біомасових брикетів зростатиме на перетині трьох процесів — декарбонізації тепла, енергетичної безпеки та циркулярного використання деревних і аграрних залишків. Для України це може бути перспективною нішею, але лише за умови переходу від «просто пресування відходів» до повноцінного сертифікованого продукту з контрольованою якістю, прозорим походженням сировини та зрозумілою логістикою.
