Ринок деревини в Центральній та Західній Африці переживає період глибокої перебудови. Сезонні зливи, податковий тиск і слабкий попит з боку ЄС та Китаю створюють значні виклики для місцевих експортерів. Водночас саме ці фактори прискорюють довгостроковий перехід від експорту кругляка до виробництва продукції з вищою доданою вартістю — шпону, фанери та готових столярних виробів.
Структура ринку і виробництво
Основними лісозаготівельними країнами регіону залишаються Габон, Камерун, Конго, Демократична Республіка Конго, Гвінея Екваторіальна, Центральноафриканська Республіка, а також Гана й Кот-д’Івуар.
Найбільш затребувані породи — окуме, сапелі, іроко, азобе, падук, афзелія. Регіон поступово відходить від традиційної моделі експорту необробленої деревини. У Габоні вже понад десятиліття діє повна заборона на вивезення кругляка, що стимулювало створення понад 80 деревообробних підприємств у спеціальній економічній зоні Nkok.
Цифри і тенденції
За даними Forest Trends, експорт деревини з басейну Конго до Європейського Союзу за останні десять років скоротився з приблизно 1,4 млрд дол. США до 600 млн дол., тоді як загальний обсяг поставок з регіону (включно з Азією) оцінюється у 4,2 млн тонн.
У Центральноафриканській Республіці у 2017 році обсяг виробництва кругляка становив близько 530 000 м³, з яких понад 280 000 м³ пішли на експорт у вигляді необробленої деревини.
Гана у 2020 році виробила 1,75 млн м³ промислового кругляка, а Кот-д’Івуар — 1,06 млн м³.
Внесок лісового сектору до ВВП країн Центральноафриканського економічного союзу (CEMAC) залишається низьким — близько 0,2 % ВВП та 1 % бюджетних надходжень, що свідчить про великий нереалізований потенціал галузі.
Регуляторні зміни і виклики
З 2022 року більшість країн регіону запроваджують податкові реформи та жорсткіші норми звітності для лісозаготівельних компаній. Це збільшує витрати на легальну діяльність, але водночас обмежує «тіньовий» експорт.
Паралельно уряди впроваджують системи електронного відстеження деревини, інтегровані з програмами FLEGT-VPA та готуються до вимог ЄС щодо Директиви EUDR. Компанії, які підтвердять легальність походження сировини й отримають сертифікацію FSC або PEFC, отримують премію в ціні — у середньому 10–15 % на ринках ЄС і Великої Британії.
Інфраструктурні та кліматичні обмеження
Сезонні дощі блокують транспортні артерії регіону до чотирьох місяців на рік. Найвразливішими залишаються маршрути до портів Дуала (Камерун), Овендо (Габон), Пуент-Нуар (Конго) та Абіджан (Кот-д’Івуар). Через це логістичні витрати на експорт деревини зросли на 20–25 % у порівнянні з довоєнним рівнем (2019 р.).
Більші підприємства, маючи власну техніку та склади сушіння, утримують виробничі обсяги, тоді як середні оператори змушені скорочувати персонал або працювати сезонно.
Вектор розвитку
Сьогодні регіон демонструє дві паралельні тенденції:
- Деконцентрація експорту — зменшення поставок необробленої деревини та збільшення частки фанери, шпону й готових елементів.
- Інтеграція в глобальні ланцюги постачання — через інвестиції з боку Китаю, Індії та Туреччини, які будують нові заводи в Африці, забезпечуючи локальну переробку.
За оцінками аналітиків, до 2026 року частка продукції з доданою вартістю може перевищити 50 % експорту деревини регіону, тоді як ще десять років тому вона становила лише близько 15 %.
Висновок
Центральна та Західна Африка переходять від моделі «ліс у контейнері» до моделі «готовий продукт на ринку». Хоча короткостроково галузь переживає падіння попиту й податковий тиск, довгостроковий ефект — це модернізація, сертифікація і формування нової, більш стійкої деревинної економіки.