У 2025 році в Європі було демонтовано щонайменше 603 річкові бар’єри у 21 країні. Це новий рекорд для континенту. За даними Dam Removal Europe, такі рішення дозволили відновити зв’язність понад 3 740 км річок.
Йдеться не лише про екологію. Демонтаж старих дамб, малих ГЕС, водозабірних споруд, шлюзів і застарілих бар’єрів стає частиною нової інфраструктурної політики ЄС. Її логіка проста: якщо споруда втратила функцію, створює ризики, блокує міграцію риби, погіршує якість води або потребує надмірно дорогого ремонту, її доцільніше прибрати, ніж консервувати проблему ще на десятиліття.
Цей підхід прямо пов’язаний із європейською ціллю — відновити щонайменше 25 000 км вільнотекучих річок до 2030 року. Для ЄС річка дедалі менше сприймається як технічний канал для регулювання води й дедалі більше — як жива екосистема, що забезпечує біорізноманіття, якість води, кліматичну стійкість і безпеку громад.
Причини демонтажу здебільшого прагматичні.
По-перше, значна частина дамб і водних бар’єрів у Європі застаріла. Інфраструктура має життєвий цикл: вона старіє, втрачає економічний сенс і стає дедалі дорожчою в обслуговуванні.
По-друге, багато споруд більше не виконують функцій, заради яких були збудовані. Старі промислові, млинові, меліоративні або енергетичні об’єкти часто залишаються на річках лише як інерція минулої епохи.
По-третє, фрагментація річок погіршує стан водних екосистем. Річка, поділена греблями на ізольовані ділянки, втрачає природну течію, здатність до самоочищення, міграційні шляхи для риби та нормальний обмін наносами.
По-четверте, демонтаж старих бар’єрів знижує ризики техногенних аварій. У час кліматичних змін, різких паводків і старіння інфраструктури питання безпеки стає не менш важливим, ніж питання екології.
Для України ця дискусія має особливе значення після руйнування Каховської ГЕС у 2023 році. Природне відновлення частини долини Дніпра та Великого Лугу показало, що річкова система має власну здатність до регенерації. Але замість глибокої державної дискусії про майбутнє Дніпра, водосховищ, ризиків, альтернатив і вартості різних сценаріїв Україна дуже швидко отримала рішення про експериментальний проєкт відбудови Каховського гідровузла.
Саме тут і виникає головне питання. Європа поступово переходить від логіки “зарегулювати річку” до логіки “відновити річку”. Україна ж ризикує залишитися в інженерній парадигмі середини ХХ століття, де велика гребля автоматично вважається символом розвитку, а не об’єктом для критичного аналізу.
Це не означає, що будь-яка дамба має бути демонтована. Але це означає, що кожна велика гідротехнічна споруда має проходити сучасну оцінку: економічну, екологічну, безпекову, кліматичну та соціальну.
Поки триває війна, Україна могла б використати час для підготовки нової політики управління річками: інвентаризації застарілих дамб, оцінки ризиків, визначення об’єктів для демонтажу, пошуку міжнародного фінансування та розробки сценаріїв відновлення природних річкових систем.
Це була б політика, синхронізована з ЄС. Політика даних, а не інерції. Політика відновлення, а не автоматичного відтворення старих рішень.
Європейський тренд очевидний: майбутнє водної політики — це не лише нові бетонні споруди, а й демонтаж тих, що втратили сенс. Для України питання полягає в тому, чи готова держава мислити річками як живими системами, а не лише як водосховищами на мапі.
