46
Дискусія про створення в Україні центру моніторингу біорізноманіття логічно переходить до наступного питання: якою має бути його інституційна модель. Для України важливо не просто повторити німецький досвід, а знайти власну конструкцію, яка поєднає лісові дані, природно-заповідний фонд, науковий моніторинг, європейські зобов’язання та практичні потреби державного управління.
Перша і головна умова — майбутній центр не повинен стати черговою формальною установою без впливу на рішення. Його завдання має бути ширшим: створити єдину систему довіри до даних про стан природних екосистем.
Це особливо важливо для України, де питання біорізноманіття сьогодні перетинається одразу з кількома державними політиками: лісовою, аграрною, природоохоронною, інфраструктурною, кліматичною, відновлювальною та євроінтеграційною.
Не окрема установа, а центр координації
Найбільша помилка, якої варто уникнути, — сприймати майбутній центр як ще один орган, який має «забрати» функції в інших. Насправді ефективна модель має працювати навпаки: не замінювати існуючі інституції, а об’єднувати їх навколо спільних правил збору, перевірки, аналізу та використання даних.
В Україні вже є фрагменти майбутньої системи: національні природні парки, природні та біосферні заповідники, наукові установи, університети, громадські природоохоронні організації, міжнародні проєкти, дані дистанційного зондування Землі, польові спостереження.
Проблема не в повній відсутності даних. Проблема в тому, що вони часто існують окремо одне від одного.
Тому центр має бути не «власником усіх даних», а архітектором системи: визначати стандарти, інтегрувати джерела, забезпечувати сумісність, формувати аналітику й переводити спостереження у мову державних рішень.
Чому лісовий блок може стати стартовою основою
Один із можливих варіантів — запуск центру в тісній інституційній зв’язці з Державним агентством лісових ресурсів України. Не тому, що біорізноманіття зводиться до лісів, а тому, що саме лісова система вже має частину інфраструктури, необхідної для старту.
Держлісагентство має територіальну мережу, систему обліку лісів, лісовпорядкувальну традицію, кадастрову логіку, польову присутність і досвід регулярного моніторингу лісових ресурсів. У практичному сенсі це може дати майбутньому центру операційний фундамент.
Але ця модель буде життєздатною лише за однієї умови: центр не повинен перетворитися на внутрішній підрозділ лісового господарства. Його мандат має бути ширшим — біорізноманіття та природні екосистеми, де ліси є одним із ключових, але не єдиним напрямом.
Саме тому оптимально говорити не про «лісовий центр біорізноманіття», а про Національний центр моніторингу біорізноманіття та природних екосистем.
Роль Міністерства: політичний мандат і баланс інтересів
Щоб уникнути галузевого звуження, стратегічний мандат майбутнього центру має залишатися на рівні профільного міністерства — Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України.
Це принципово. Саме міністерство має забезпечити баланс між природоохоронною, лісовою, аграрною, економічною та євроінтеграційною політикою. Центр повинен працювати не для одного сектору, а для всієї системи управління природними ресурсами.
У такій моделі Держлісагентство може дати операційну спроможність, а міністерство — політичну рамку, методологічний контроль і міжвідомчу координацію.
Фактично це може бути двоконтурна модель:
перший контур — політичний і методологічний: міністерство, наука, природоохоронна експертиза, міжнародні партнери;
другий контур — операційний: Держлісагентство, національні парки, заповідники, лісові філії, польові команди, цифрова платформа.
Саме так можна уникнути двох крайнощів: з одного боку — створення слабкої установи без територіальної опори, з іншого — звуження центру до потреб лише лісової вертикалі.
Війна як окремий вимір моніторингу
Українська модель центру повинна враховувати те, чого не було в німецькому досвіді в такому масштабі, — вплив повномасштабної війни на природні екосистеми.
Йдеться про пожежі, мінування, забруднення, руйнування лісів, зміну гідрологічного режиму, деградацію територій, знищення оселищ, порушення міграційних шляхів, наслідки бойових дій для ПЗФ та лісових екосистем.
Цей блок має бути вбудований у центр із самого початку. Україна потребує не лише післявоєнної оцінки збитків, а постійної системи фіксації змін. Такі дані потрібні для відновлення, міжнародної звітності, екологічних позовів, планування природоохоронних заходів і залучення донорського фінансування.
Практична формула
Якщо сформулювати стисло, українська модель могла б виглядати так:
Національний центр моніторингу біорізноманіття та природних екосистем — це координаційно-аналітична платформа під стратегічним мандатом Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України, з операційною участю Держлісагентства, національних парків, заповідників, науки та міжнародних партнерів.
Його завдання — не адмініструвати природу замість інших, а забезпечити єдину систему даних, яка дозволяє державі ухвалювати рішення на основі фактів.