67
Україна може перейти від фрагментованих природоохоронних спостережень до системної моделі моніторингу біорізноманіття. Під час робочих заходів у Німеччині українська делегація ознайомилася з роботою Національного центру моніторингу біорізноманіття у Лейпцигу — інституції, яка стала частиною німецької системи управління природоохоронними даними.
Про необхідність створення такого центру в Україні повідомив Едуард Арустамян, який нещодавно був призначений у Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України. За його словами, під час візиту до Німеччини українська сторона разом із представниками команди підтримки реформ, GIZ Ukraine та Української природоохоронної групи обговорила, як Україна може перейти від окремих спостережень до повноцінної системи моніторингу біорізноманіття.
Німецька модель: не ще один офіс, а інфраструктура даних
У Німеччині ключову роль у цій сфері відіграє Національний центр моніторингу біорізноманіття — Nationales Monitoringzentrum zur Biodiversität. Він працює в Лейпцигу на базі Федерального агентства з охорони природи — Bundesamt für Naturschutz, BfN. Саме BfN є федеральною науково-експертною установою, яка підтримує уряд Німеччини з питань охорони природи, ландшафтного планування та міжнародної природоохоронної співпраці.
Важливо, що німецький центр не замінює собою всі природоохоронні установи. Його роль інша — об’єднувати учасників моніторингу, координувати методології, підтримувати роботу з даними та формувати спільну інформаційну основу для рішень. На сайті центру його місія сформульована як об’єднання учасників моніторингу та надання широкої інформації про біорізноманіття Німеччини.
Фактично Німеччина створила не просто природоохоронний офіс, а інфраструктуру довіри до екологічних даних. Дані про види, оселища, ландшафти й екосистеми мають бути не розпорошеними між різними програмами, а сумісними, перевіреними та придатними для державної політики.
Чому це важливо для України
Для України питання моніторингу біорізноманіття давно вийшло за межі суто екологічної тематики. Воно напряму пов’язане з євроінтеграцією, управлінням природними ресурсами, плануванням природоохоронних територій, розвитком екологічної мережі, оцінкою впливу інфраструктурних проєктів і майбутніми вимогами ЄС у сфері довкілля.
Сьогодні в Україні вже існують окремі джерела даних: наукові установи, об’єкти природно-заповідного фонду, громадські організації, міжнародні проєкти, лісогосподарські структури, регіональні спостереження. Але проблема полягає в тому, що ці дані часто залишаються фрагментованими. Вони не завжди збираються за єдиною методологією, не завжди інтегровані у державні інформаційні системи й не завжди безпосередньо впливають на управлінські рішення.
Саме тут німецький досвід є корисним для України. Він показує, що центр моніторингу біорізноманіття має бути не лише місцем збору інформації, а платформою, яка поєднує державну політику, науку, польові спостереження, цифрові інструменти та міжнародну співпрацю.
Як це може працювати в українських умовах
З українського боку вже окреслено логіку майбутньої системи: до неї мають бути залучені міністерство як центр формування політики, наукові установи як джерело методології та даних, установи природно-заповідного фонду як база польових спостережень, а також інші органи влади й міжнародні партнери.
Це відповідає європейській логіці: біорізноманіття не можна ефективно моніторити лише адміністративною вертикаллю. Потрібна система, у якій дані надходять із різних джерел, але обробляються за спільними стандартами.
Для України така модель могла б мати кілька практичних функцій:
- формування єдиних методологій моніторингу;
- інтеграція даних природно-заповідного фонду, науки та польових досліджень;
- оцінка стану видів, оселищ і екосистем;
- підготовка звітності для європейських і міжнародних зобов’язань;
- оцінка впливу лісових, транспортних, аграрних та інфраструктурних рішень на природу.
Євроінтеграційний контекст
Створення українського центру моніторингу біорізноманіття також має очевидний євроінтеграційний вимір. Україна поступово наближається до європейської системи природоохоронного управління, де рішення мають базуватися на достовірних даних про стан природних територій, видів і оселищ.
Німеччина вже розглядає Національний центр моніторингу біорізноманіття як інструмент для стандартизованих, системних і довгострокових спостережень. У Національній стратегії біорізноманіття Німеччини до 2030 року зазначено, що координований центром моніторинг має забезпечувати дані, необхідні для оцінки досягнення стратегічних цілей у сфері біорізноманіття.
Для України це означає, що майбутній центр має одразу створюватися не як внутрішня бюрократична структура, а як інституція, сумісна з європейською екологічною політикою, звітністю та цифровими підходами до управління природними ресурсами.
Не просто екологічний проєкт, а управлінська реформа
Головний виклик для України полягає не лише в тому, щоб формально створити центр. Важливо, щоб він не перетворився на ще одну установу без реального впливу на політику.
Справжня цінність такої інституції буде в іншому: вона має створити єдину логіку роботи з даними про природу. Тобто забезпечити, щоб інформація з наукових досліджень, природоохоронних територій, лісових екосистем, польових спостережень і міжнародних проєктів не губилася, а ставала основою для рішень держави.
Для цього потрібні політичний мандат, стабільне фінансування, чітка роль міністерства, участь науки, цифрова інфраструктура, відкритість до громадського сектору та зрозумілий зв’язок із європейськими вимогами.
Джерела: повідомлення Едуарда Арустамяна у Facebook; Федеральне агентство з охорони природи Німеччини; Національний центр моніторингу біорізноманіття Німеччини; Національна стратегія біорізноманіття Німеччини до 2030 року.