32
Mongabay опублікував матеріал про нове дослідження в Science, яке показує: глобальна торгівля дикими ссавцями створює дедалі більше шляхів для передачі патогенів від тварин до людей. Йдеться не лише про нелегальний трафік, а й про легальний ринок — від екзотичних домашніх тварин до продукції тваринного походження.
Пандемії та нові інфекційні захворювання залишаються одним із ключових ризиків для людства. Віруси, бактерії, грибки та паразити циркулюють серед людей, свійських і диких тварин. Коли ці групи частіше контактують між собою, зростає ймовірність так званого spillover — переходу патогенів між видами.
Саме на цьому фокусується матеріал Mongabay, підготовлений на основі дослідження, опублікованого в журналі Science. Автори проаналізували 40 років даних про глобальну торгівлю дикими тваринами і дійшли висновку: ссавці, які потрапляють у торгівлю, значно частіше мають спільні з людиною патогени.
Ключова цифра: ризик вищий у 1,5 раза
За даними дослідження, дикі ссавці, які є об’єктом торгівлі, у 1,5 раза частіше мають патогени, здатні інфікувати людей, ніж види, які не залучені до торгівлі. З 2 079 видів ссавців, які вивчали дослідники, 41% видів, що продаються або перевозяться, могли передавати людині принаймні одну хворобу. Для видів, які не перебувають у торгівлі, цей показник становив лише 6,4%.
Це не означає, що кожен контакт із продукцією дикого походження автоматично є небезпечним. Ризик концентрується передусім на початку ланцюга — під час вилову, утримання, транспортування, забою, обробки та продажу живих тварин або їхніх частин.
Легальний ринок також несе ризики
Важливий висновок дослідження полягає в тому, що проблема не зводиться лише до браконьєрства чи контрабанди. Автори вказують, що легальна торгівля дикими тваринами також створює умови для передачі патогенів. Йдеться про ринки екзотичних домашніх тварин, моду, декоративні вироби, релігійні практики, наукові цілі, харчове використання та інші форми попиту.
За оцінками, наведеними у матеріалі, легальний світовий ринок торгівлі дикими тваринами у 2022 році оцінювався CITES приблизно у 220 млрд доларів, тоді як нелегальний — близько 23 млрд доларів. Масштаб легального ринку означає, що біобезпека не може обмежуватися лише боротьбою з контрабандою.
Чим довше вид у торгівлі, тим більше патогенів
Дослідники також встановили часовий ефект: чим довше певний вид перебуває у глобальній торгівлі, тим більше зоонозних патогенів він може накопичувати або переносити. За оцінкою авторів, кожне десятиліття участі виду в торгівлі пов’язане приблизно з одним додатковим патогеном, здатним інфікувати людину.
Цей висновок важливий для регуляторів: ризик не є статичним. Він зростає разом із тривалістю та масштабом залучення видів у міжнародні ланцюги постачання.
Чому це тема не лише для медицини, а й для екологічної політики
Торгівля дикими тваринами — це частина ширшої проблеми втрати біорізноманіття, деградації природних середовищ і зростання контакту між людьми, худобою та дикою фауною. Коли дикі тварини вилучаються з природних екосистем, утримуються в тісних умовах, змішуються з іншими видами та транспортуються між країнами, формується ідеальне середовище для обміну патогенами.
Саме тому у світі дедалі частіше застосовують підхід One Health — «Єдине здоров’я», який розглядає здоров’я людей, тварин і екосистем як взаємопов’язані системи. Для лісової та природоохоронної політики це означає, що охорона біорізноманіття, контроль торгівлі дикою фауною і збереження природних середовищ мають розглядатися як елементи профілактики майбутніх епідемій.
Що це означає для України
Для України ця тема також не є віддаленою. Євроінтеграція у сфері довкілля, посилення контролю за обігом диких видів, виконання міжнародних природоохоронних конвенцій і розвиток системи біобезпеки поступово ставатимуть частиною ширшого порядку денного.
Український контекст включає кілька важливих напрямів:
- потребу в ефективнішому контролі незаконного вилову, продажу та перевезення диких тварин;
- посилення ролі ветеринарного та митного контролю;
- кращу координацію між природоохоронними, лісовими, ветеринарними та правоохоронними органами;
- моніторинг ризиків на межі дикої природи, сільського господарства і населених пунктів;
- збереження природних середовищ як фактора зниження контактів між людьми та потенційними резервуарами патогенів.
Це особливо актуально для територій, де природні екосистеми зазнали тиску через війну, пожежі, руйнування середовищ існування, зміну міграційних шляхів тварин і послаблення контролю на окремих ділянках.